Консультація: "Від екології природи до екології душі."

Природа – могутнє джерело пізнання , яке через спілкування розкриває людині свої таємниці й робить її більш чутливою до навколишнього світу. Людина – частина природи, потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється в дитячому віці. Дошкільний вік – найважливіший етап у становленні екологічногосвітогляду людини, передбачає створення передумов гуманної взаємодії з природним довкіллям.Дошкільний вік характеризується підвищеною допитливістю в різних сферах, але особливий інтерес діти проявляють до природи. Тому екологічне виховання в дитячому садку займає важливе місце в розвитку пізнання навколишнього світу, виробленні гуманного ставлення до всього живого і формуванні усвідомленого поведінки у природному середовищі.Метою екологічного виховання є:
Актуальність екологічного виховання
Отримані знання про навколишній світ повинні підкріплюватися практичною діяльністю та наочними прикладами для того, щоб діти бачили позитивний результат своєї діяльності і мали бажання удосконалювати свої досягнення.
Форми і методи екологічного виховання
Зрозуміло, екологічний розвиток дітей в саду буде особливо ефективним, якщо воно взаємопов'язане з екологічним вихованням у сім'ї. Тому педагоги повинні спонукати батьків до створення сприятливих умов для еколого-розвивального середовища в домашніх умовах.Виховання екологічної культури дітей дошкільного вікуСучасні концепції дошкільного виховання орієнтують практиків на формування особистості як одне з першочергових завдань навчально-виховної роботи з дошкільнятами. Важливою ознакою розвиненої особистості дитини є активність, котра проявляється у різних сферах: ігровій, трудовій діяльності, пізнанні навколишнього, взаєминах з дорослими та однолітками. Це робить особливо актуальним пошук таких педагогічних технологій, в основі яких лежало б забезпечення активної позиції вихованців, надання їм ініціативи у найрізноманітніших видах діяльності.Відповідно до Базового компоненту дошкільної освіти до кінця дошкільного віку у дитини має бути сформований природодоцільний світогляд, в основі якого – усвідомлення дитиною себе як частки природи, відчуття відповідальності за те, що відбувається навколо неї та внаслідок її дій у довкіллі.Важливий і актуальний для сьогодення є такий напрямок роботи як екологічне виховання.Головний напрям, який може забезпечити успішне розв’язання завдань екологічного виховання дошкільнят є розвиток пізнавальної активності дітей у процесі ознайомлення їх з природою.В центрі уваги педагогів має бути не просто повідомлення дітям окремих фактів та узагальнень, а їх оцінка, спрямована на усвідомлення екологічної цінності природи, її єдності з людиною. Саме це дозволить формувати у них не тільки екологічне мислення (тобто вміння розмірковувати з приводу даної теми), але і, що важливіше, вірну поведінку, правильну діяльність.Головною метою екологічного виховання є закладання основ для розвитку у кожного екологічної культури особистості, без формування якої не можна розраховувати на подолання тієї глибокої еколого-економічної кризи, в якій перебуває Україна.Вирішуючи це завдання, сучасна дошкільна педагогіка знаходиться перед проблемою змісту та вікової специфіки того образу досконалого навколишнього світу, котрий здатна осягнути (сприйняти і осмислити) дитина дошкільного вікуЦей образ у філософії отримав назву соціально-економічного ідеалу, зміст якого має яскраво виражену вікову специфіку.Формування його вже в дошкільному віці базується на засвоєнні дітьми певної сукупності знань, зокрема основ екології (знання про залежність живих організмів від умов існування: екологічні потреби рослин, пристосувальні властивості тварин, сезонні зміни в живій та неживій природі тощо).У дошкільному віці у формуванні екологічного ідеалу основна увага має надаватися двом його сторонам – естетичній та моральній.Естетична складова ідеалу постає як формування у дошкільників образу досконалої (з позицій «прекрасне – потворне») природи, виховання естетичного емоційно-позитивного ставлення до неї.
У моральному компоненті відображається усвідомлення моральної цінності самої природи та уявлення про моральне ставлення людини до неї.Ці два компоненти є нерозривні між собою.Крім змісту, вікову специфіку має також і форма подання дітям соціально-економічного ідеалу. Це має бути форма, котра забезпечувала б єдність естетичного та етичного у ставленні до природи, образність та дієвість даного ідеалу, що має відповідати притаманному дошкільнятам наочно-образному та наочно-дійовому мисленню.Врахування всього вищесказаного обов’язкове при визначенні як основних завдань екологічного виховання дітей дошкільного віку, так і конкретного змісту, форм та методів роботи з ними.Основними завданнями екологічного виховання дітей дошкільного віку є:
Засвоєння дітьми провідних ідей, основних понять та наукових фактів, на базі яких визначається оптимальний вплив людини на природу відповідно до дії її законів. Стосовно дошкільного віку – це засвоєння систем знань про живу та неживу природу, які відображають основну залежність у природі – залежність організміввід умов існування. Розкриття дітям різнобічної цінності природи, як джерела матеріальних і духовних сил суспільства. У дошкільному віці – це засвоєння системи знань про значення рослин та тварин у природі та житті людини. Ознайомлюючи малят з будь-яким об’єктом чи явищем природи, педагог повинен розкрити у єдності цінність та доцільність його зовнішнього вигляду та властивостей. На основі цього у дітей виникає уявлення про те, що у природі немає нічого зайвого, що можна було б безболісно знищити. Оволодіння малюками прикладними значеннями, практичними вміннями та навичками раціонального природокористування (знання найпростіших правил поведінки у природі, вміння оцінювати стан навколишнього середовища, передбачати можливі наслідки своїх дій та дій інших людей і не допускати негативних впливів на природу). Розвиток у дітей потреби у спілкуванні з природою, прагнення до якомога глибшого її пізнання. Активізація діяльності дітей, спрямованої на поліпшення навколишнього природного середовища (догляд за живими об’єктами кутка природи, за рослинами на території дитячого садка, приваблювання птахів та комах на майданчик тощо). Включення малюків у спільну з дорослими природоохоронну діяльність (засвоєння способів збереження чистоти повітря, водойм, ґрунту, економне використання природних ресурсів і ін. ).Для оцінки ефективності проведеної роботи вихователі орієнтуються на ряд критеріїв, котрі засвідчують рівень сформованості у дошкільників елементів екологічної культуриЦе критерії:– прояв позитивних емоційних реакцій на об’єкти та явища природи;– прояв відповідного емоційного ставлення до виконання та порушення правил поведінки у природі;– наявність системи знань про рослини та тварин, неживу природу, їх взаємозв’язок та взаємозалежність;– знання основних правил природокористування, розуміння їх екологічної суті (слід охороняти корисні види рослин, тварин від винищення, не можна брати живих істот з місць їхнього існування, дбайливо ставитись до землі, води, повітря, оскільки це середовище, де мешкають живі істоти, обережно поводитись у природі, щоб не приносити їй шкоди тощо);– стійкий прояв турботи про мешканців куточка природи, позитивне ставлення до праці в природі, наявність відповідних навичок та вмінь;– оволодіння конкретними способами поведінки під час прогулянок на майданчику дошкільного закладу та екскурсій у природу згідно з засвоєними правилами.Сучасні проблеми екологічного виховання дошкільників.В екології природи й екології душі – єдиний шляхСеред важливих проблем сучасності, що турбують людство, особливо виділяються екологічні. Увесь світ зіткнувся з глобальною екологічною кризою. Ця проблема потребує негайного вирішення. Тому серед багатьох напрямів навчально-виховної роботи з дітьми дошкільного віку екологічна освіта набуває дедалі більшої актуальності.Основою формування свідомого ставлення до природи є знання про неї, усвідомлення себе активним суб’єктом природи, суб’єктом світу, у якому живе дитина. Актуальною в наш час є проблема формування екологічної свідомості та екологічної культури дошкільників.Одним із шляхів формування екологічної культури дітей дошкільного віку є звернення до надбань педагогічної спадщини видатного українського педагога, заслуженого учителя України В.О.Сухомлинського, до його досвіду у сфері екологічного виховання дітей.В.О. Сухомлинський довів, що природа сама собою не виховує, виховує лише активна взаємодія дитини з нею. Тому екологічне виховання та екологічна культура тісно пов’язані з природоохоронною діяльністю.Великий педагог вважав, що самих екологічних знань з охорони навколишнього середовища, якщо вони не втілюються на практиці, недостатньо. Важливо, щоб вихованці брали участь у збереженні і збагаченні природи рідного краю, тільки у цьому разі у них сформуються необхідні уміння і навички, розвинеться відповідальне, бережне ставлення до навколишнього середовища.Впровадження ідей екологічного виховання В.О.Сухомлинського у практику сучасної дошкільної освіти є складовою навчально-виховного процесу, який складається з двох рівноцінних компонентів: формування наукових знань з екологічного виховання та охорони природного середовища. Це переконливо доводять сучасні дослідники педагогічної майстерності В.О.Сухомлинського.Вивчаючи спадщину екологічного виховання В.О.Сухомлинського, науковці О.Савченко, А.Степанюк , Н.Лисенко, Н.Глухова, В.Фокіна прийшли до висновку, що метою екологічного виховання є цілеспрямоване формування увихованців міцних екологічних знань, розуміння та органічного взаємозв’язку і єдності людини з навколишнім середовищем як єдиної гармонії, виховання особливої відповідальності за стан навколишнього середовища. І тільки з дитячих років, коли маленькі душі як губка, втягують у себе знання, слід прищеплювати і виховувати в дітях екологічно чистий світогляд.Відтак, необхідність використання педагогічної творчої спадщини В.О.Сухомлинського з метою удосконалення процесу екологічного виховання дітей у дошкільному закладі зумовила вибір теми досвіду «Використання спадщини В.О.Сухомлинського у формуванні екологічної свідомості дітей дошкільного віку».Екологічне виховання є складовою частиною всебічного і гармонійного розвитку особистості. Я хочу спрямовати свою діяльність на те, щоб виховати в кожної дитини почуття особистої відповідальності за все живе на Землі.Дитина приходить у дитячий садок. У неї ще не сформовані стійкі погляди, переконання, інтереси. Своїм завданням вбачаю те, щоб сформувати мислення та екологічну культуру кожної дитини, навчити молоде покоління жити за законами природи. Дитячий садок відкриває для цього неабиякі можливості, бо саме тут, в цьому віці, у дітей закладаються підвалини інтелекту, структура мислення, а природна допитливість дітей та щирий інтерес до оточення створюють надзвичайно сприятливі умови для формування екологічної свідомості.Емоційне життя дитини виявляється у формі почуттів, а почуття, як стійкі емоційні стани, можуть перейти у якість особистості, тобто у характерну стійку реакцію на об'єкти і явища дійсності. Тому, формуючи у дошкільнят екологічну свідомість, як ставлення до довкілля, вкрай важливо виробити у них таке емоційно-вольове сприймання природи, яке б вело їх по шляху становлення переконань у подальші вікові періоди.Становлення екологічної свідомості - складний і тривалий процес. Оскільки екологічна свідомість є психологічним явищем, яке, маючи відповідне спрямування, проходить крізь розум і волю дитини й опосередковується ними, вона відбиває ставлення дитини до свого буття, до природного середовища, до знань про нього. Вважаю, що екологічна свідомість як компонент інтелектуальної діяльності, визначає зміст поведінки особистості, і тому так важливо починати формувати її з дошкільного віку. І найкращим помічником у цьому стає сама природа. У виховній системі В.О.Сухомлинського, яка базується на ідеї «гармонії педагогічних впливів», можна визначити «точки опори». Це-Природа, Праця, Співпереживання, Творчість, Слово, Краса. У творах видатного педагога природа визначається як провідний фактор виховання. Він писав: «Багаторічний досвід навчально-виховної роботи переконує, що природа не тільки об'єкт пізнання, не тільки сфера активної діяльності наших вихованців, а й частина їх буття, взаємовідносин, всього ладу їх життя». На мою думку, природа сама собою не виховує. Дитина стає розумною, моральною, прекрасною, доброю і непримиримою до зла за умови активної взаємодії з природою.Для повноцінного розвитку потрібне живе спілкування з природою. Тому більшість занять бажано проводить на свіжому повітрі. В.О.Сухомлинський писав: «...спостереження мають осмислюватися і запам'ятовуватися. Я прагнув, щоб в усі роки дитинства навколишній світ, і природа постійно живили свідомість дітей яскравими барвами, картинками. Ми йшли в природу вчитися, думати, спостерігати».Наслідуючи прийоми і методи видатного педагога,потрібно брати дітей за руку і вести їх спостерігати, думати, мислити, закохуватися в рідне довкілля. Спостереження пов'язувати з працею (в кожному куточку вчить залишати серця частинку). «Діти не тільки спостерігають, думають. Вони шукають відповіді серед природи на численні дитячі «чому ?». Такі заняття залишать у кожної дитини іскру любові до природи. Під час спостережень влучно використовувати оповідання В.О.Сухомлинського, які допоможуть зачепити струни душі кожної дитини («Що найтяжче журавлям?», «Як Марійка поливала дерева», «Зайчик і Горобина»).Сутність екологічного виховання вбачаю у систематичному, терплячому впливі на розум дитини з метою, щоб та усвідомила і відчула себе «як частинку природи, здивувалася, навіть була вражена думкою, що людина до того часу сильна й могутня, поки вона вірний син матері - природи, що вміє берегти почуття вдячності за те, що вона живе, поки вона діяльна клітина організму, що називається природою» (Сухомлинський В.О.) .Виходячи з цього, в моїй роботі одним із головних напрямків виступає процес формування у дітей світоглядних переконань: природа - Єдине ціле. «У цьому цілому своя гармонія і постійність, взаємозв'язки і залежності; вона - джерело нашого буття і сама суть нашого буття, вона єдина і нерозривна з нами, з людиною. Кожний з нас - природа, що стала людиною. Людина доти могутня й непереможна, поки вона вірна законам природи...»(Сухомлинський В.О.). Перед початком екскурсій, походів разом з дітьми треба повторити основні закони природи: (не зривай квітку - вона зів'яне; не лови метелика – він загине; красу слід сприймати серцем; не рви без потреби гриби; не ламай гілки дерев і кущів; не випалюй минулорічну траву; не лишай слідів свого перебування в природі). Треба вчить дітей правилам поведінки в природі, і домагаєтися їх виконання, тому що формування екологічної свідомості - це не тільки знання морально-етичних норм і правил поведінки, а й таке ставлення, що перетворює їх у внутрішнє надбання людини, робить їх регулятором поведінки. Для розуміння й усвідомлення правил природокористування вчіть дітей спостерігати в довкіллі, відчувати єдність з ним. Під час споглядання протягом кількох хвилин кожного дня показуйте і називайте окремі ознаки і обов’язково словесно описуйте те, що сприймають діти. Система ціннісних відносин - ядро особистості. Вони можуть виникнути тільки в реальному світі - світі Культури. Людина, як істота соціальна, засвоює норми і правила поведінки, що прийняті в суспільстві, і як істота духовна відкриває для себе людську культуру. Але екологічні знання і розвиток емоційного та ціннісного компонентів не гарантують формування екологічної свідомості. Тому формуйте у дітей екологічну свідомість практично-дійового характеру і вчіть давати справедливу оцінку наслідкам впливу людської діяльності в природному середовищі.Розпочинати роботу над формуванням екологічної свідомості потрібно з дітьми молодшого дошкільного віку. Спостерігаючи за об'єктами природи, треба звертати увагу малят на їх привабливість (метелик, птахи, котик), яскравість (квіти, осіннє листя, захід сонця). Молодші дошкільники дуже чутливі до краси, тому доцільно навчати їх висловлювати свої почуття в малюнках (так як радив В.О.Сухомлинський), замальовувати побачене.З дітьми середньої групи актуальним є милування в природному довкіллі гарним, чарівним, казковим, звертаючи при цьому увагу дошкільнят нанезвичне, незрозуміле, утаємничене, те, що лякає. Під час спостережень в природі, дітям можна дати альбомчики і олівці, для того,щоб вони замальовували побачене, а потім дали назви замальовкам, склали твори-мініатюри. Дорослий повинен спонукати вихованців обережно досліджувати, експериментувати, прихильно ставитись до нього, заохочувати доглядати за мешканцями куточка природи, городу, квітника: «...добрі почуття своїм корінням сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжуються в праці, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього світу... якщо добрі почуття не виховані у дитинстві, їх ніколи не виховаєш...» (Сухомлинський В.О.).Старших дошкільників потрібно вчити захоплюватися красою природи в різні пори року, радо спілкуватися, милуватися нею, дбати про збереження та орієнтуватися в причинах забруднення оточуючого середовища. Як одну з форм спілкування дітей з природою, доцільно використовувати екологічну казку. Під час складання екологічних казок намагатись навчити дітей висловлювати в словах свої думки, переконання, розуміти стан довкілля і виявляти особисте до нього ставлення. Казка, складена дітьми є результатом проведення клопіткої виховної роботи на ту чи іншу тему, а саме: «Мої друзі-дерева», «Метелик-веселик», «Співучі комахи» та ін. У роботі зі старшими дошкільниками обов’язковим є залучення дітей до практичної діяльності, надання конкретної допомоги середовищу, рослинам, тваринам як на території дошкільного закладу, так і в найближчому природному довкіллі. Дорослий повинен вчить дітей відчувати, що виявлення турботи потребує значних зусиль, терплячості і знань. Отримавши незначні результати, хваліть свої вихованців, радійте разом, милуйтеся довкіллям, приємними змінами, що відбулися. Переживання загального позитивного настрою дає впевненість дітям у своїх силах, підтримує бажання бути готовим допомагати, не нашкодити довкіллю. Проблема формування екологічної свідомості розглядається в ширшому розумінні: не тільки як проблема навколишнього середовища і захист його від забруднення, а як екологія особистості, екологія душі, екологія культури. Тому можливо поєднувати завдання екологічного виховання із завданнями з інших розділів програми під час інтегрованих, комбінованих занять.
Задовольнити дитячу допитливість, заохотити малюка до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв'язків між предметами і явищами природи допомагає гра. Саме гра сприяє поглибленню емоційних переживань дітей, розширює їх уявлення про світ. Під час прогулянок на свіжому повітрі треба проводить екологічні ігри та цікаві завдання, які об'єднані спільною темою, наприклад, «Ліс, його збереження та охорона». Проведення ігор в природних умовах має складності: діти легко відволікаються, переключають свою увагу на сторонні предмети, інших людей… Щоб цього уникнути, використовуйте наочний матеріал, вдало підібране художнє слово (зокрема, твори В.О.Сухомлинського), ігрові моменти, ігрові дії.Велику роль у формуванні екологічної свідомості має практична дослідницька діяльність в природних умовах. Екологічна освіта, на мою думку, має починатися з об'єктів найближчого оточення, з якими дитина зустрічається у повсякденному житті. Процес навчання буде малоефективним без емоційного сприйняття дерев, птахів, світанків, квітів. Вирішити ці завдання в процесі дослідження допомагає екологічний проект. Він може бути короткотривалим або довготривалим, залежно від масштабу завдань, віку та можливостей дітей. Під час роботи з проектом діти спостерігають, досліджують, малюють, ліплять, граються, слухають музику, знайомляться з літературними творами, складають свої казки та оповідання.Щоб викликати у дошкільнят позитивний емоційний відгук на природне оточення, вдитсадку можна проводить свята та розваги. Зокрема, свято Дня Землі, яке створить масштаб загального бачення планети, її значення для людей та всього живого.Великого значення педагоги повинні приділити розвитку творчої неординарної особистості. З цією метою можна організовувати заняття-драматизації за художніми творами В.О.Сухомлинського, що дасть змогу дітям логічно і послідовно висловлювати свої думки, неординарно мислити, фантазувати. Під час драматизації, використовуючи прийом екологічної емпатії, вчіть своїх дітей співпереживати, співчувати.Велике значення у формуванні екологічної свідомості дошкільників відіграє художнє слово. Так вважав і Василь Олександрович: «слово-це найтонший різець, здатний торкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру...» Вихователь повинен широко використовувати художню літературу (вірші, казки, оповідання), народний фольклор (прислів'я, приказки, повір'я, прикмети, легенди), твори самого Василя Олександровича: «Які вони бідні», «Як визволити джмеля?», «Покинуте кошеня», «Дуб», «Ранковий вітерець», «Конвалія», «Золоті стрічки» та інші.Педагог повинен здійснювати екологічне виховання і в роботі з батьками, тому що у свідомості дитини можуть існувати два паралельних ставлення до одного й того ж поняття. Так, наприклад, педагог навчає дітей оберігати перші квіти весни, занесені до Червоної книги, а от після прогулянки до лісу з батьками, у вихідні дні, малі повертаються додому не з порожніми руками... Подібні суперечності негативно позначаються на почуттях і поведінці дитини, гальмують процес формування екологічної свідомості. Ось чому єдність педагогічних впливів з боку дошкільного закладу і сім'ї є необхідною передумовою високої результативності роботи педагога. Вихователь повинен пояснити батькам, що дошкільний заклад – не «трамплін перед школою», а місточок між сім’єю і великим світом, з його проблемами, зокрема, екологічними. Якщо знання дитина в повній мірі не отримає, то в подальшому навчанні у школі, інституті обовязково надолужить. Але не навчена вижити – може загинути.У дошкільному закладі влаштовуються для дітей та батьків різні заходи (наприклад, свято дитячої творчості на тему: «Прощання з осінню»). Організовуються виставки дитячих робіт на тему : «Фантазії дитини і природи», де представляються малюнки дітей; аплікації з листя, соломки; осінні букети та іграшки з природного матеріалу.Переконана, що все це має забезпечити успішність роботи. Адже самостійно росте лише бур'ян, а сучасне екологічне мислення треба вирощувати, як вирощують культурні злакові. Вирощувати, беручи все найкраще від екологічного сприймання наших предків та інших народів.«Природа стає виховним могутнім фактором лише тоді, коли маленька людина після трьох - чотирьох років навчання... з подивом приходить до думки: світ навколо мене став багатшим, красивішим і ця зміна світу - моя праця, це я.» (Сухомлинський В.О. )

      ·    формування знань про природу, природні явища, рослинний і тваринний світ;

      ·         розвиток естетичних почуттів: любові, поваги, бережливого ставлення по відношенню до світу природи;

     ·         спонукання в дітях бажання доглядати за природою і тваринами, берегти і зберігати природні багатства.

Формування гуманного ставлення до природи – основне завдання екологічного виховання, яка реалізується шляхом розвитку в дітях співчуття, співпереживання і співчуття до всіх живих істот на планеті. Людина – частина природи, але найчастіше саме він робить згубний вплив на навколишній світ. Формування активної позиції «захисника і друга» світу природи є основою у вихованні екологічної культури дошкільників. Діти особливо вразливі і чуйні, тому активно включаються у всі заходи щодо захисту тих, хто цього потребує. Важливо показати дітям, що люди займають більш сильну позицію по відношенню до світу природи (наприклад, рослини зів'януть без поливу, птиці взимку загинуть від холоду без годівлі). Тому нам слід спрямувати всі зусилля на те, щоб усе живе на землі розвивалося і приносило радість (наприклад, ранковий спів птахів під вікном буде приємно тим, хто їх годував взимку, а квітучий квітка на вікні порадує тих, хто його поливав).

Велике значення в екологічному вихованні особистості займають екскурсії, завдяки яким діти знайомляться з різноманіттям природного світу і спостерігають за явищами природи. Екскурсії також важливі для накопичення знань про особливості природи рідного краю та орієнтування на місцевості: вміння знаходити взаємозв'язки в природі, спостерігати народні прикмети, пророкувати наслідки діяльності людини, як сприятливою, так і негативною. Під час екскурсії діти вчаться взаємодіяти з навколишнім світом. Для цього вихователь приділяє особливу увагу тому факту, що людина – лише гість у світі природи, і тому повинен слідувати заповідям: дотримуватися тиші, бути терплячим і уважним.Роль казки у вихованні дошкільнят важко переоцінити, а екологічні казки цікаві, насамперед, новизною сюжету і введенням незвичайних персонажів. Завдяки казкам дітям у доступній формі можна розповісти про складні явища в природі, про відносини природи і людини і важливості людської праці. Особливе місце займають казки, придумані самими дітьми.Одним з основних видів навчання дошкільнят є дидактичні ігри з екологічного виховання. Завдяки грі дитина вчиться виділяти ознаки явищ і предметів, порівнювати їх і класифікувати. Діти засвоюють нову інформацію про природному світі, розвиваючи пам'ять і сприйняття, міркують про життя тварин і рослин, розвиваючи мислення і мова. Дидактичні ігри сприяють застосуванню отриманих знань для спільних ігор, удосконалюючи в дітях навички комунікації.

Використання казки в навчанні дітей творчого розповідання.

 «Казка – це, образно кажучи, свіжий вітер,що роздмухує вогник дитячої думки і мови»
В.О. Сухомлинський

Казка входить у життя людини з раннього дитинства, відіграючи незбагненно важливу роль у становленні особистості. У житті дитини казка займає настільки важливе місце, що деякі дослідники називають дошкільний вік «віком казок».Мова казки проста і тому доступна. Сюжет прозорий, але загадковий і тим самим сприяє розвитку дитячої уяви. Казкові образи близькі за своїм характером образам уяви дітей. Крім того, жодна дитина не любить настанов, а казка не вчить безпосередньо. Вона дозволяє собі «натякнути на те, як краще вчинити в тій, чи іншій ситуації.» Різноманітність і напруженість дії у казці створюють у дітей постійний і неослабний інтерес. Казки гарні тим, що в них немає довгих і стомлюючих міркувань. Казка сприяє формуванню у дітей моральних понять, адже майже всі діти ототожнюють себе з позитивними героями, а казка кожен раз показує, що добрим бути краще, ніж поганим, що треба прагнути робити добро людям.Оповідь казки з подальшим переказом сприяє розвитку мислення і збагачення мови дитини. Благополучний кінець казки виховує оптимізм, впевненість у подоланні будь – яких труднощів.Завдяки казці діти пізнають світ не тільки розумом, але й серцем, і не лише пізнають, а й відгукуються на події і явища навколишнього світу, висловлюють своє ставлення до добра і зла. За допомогою казки можна допомагати долати негативні сторони, що формуються в дитини.

Казка допомагає формувати основи поведінки і спілкування. Дитяча казка розвиває фантазію і уяву дитини, і так само її творчий потенціал.

Багато сучасних педагогів звертається до проблеми виховання казкою. І для цього існує низка причин, одна з яких – це те, що «... в досвіді педагогів-новаторів, творчих вихователів з’явилися цікаві знахідки, які оптимізують процес художньо-мовленнєвої діяльності і з якими має ознайомитися широкий загал практики».Для того, щоб допомогти дітям побачити казку у новому ракурсі,дати поштовх для розкриття творчих здібностей, уяви, фантазії доцільнимє застосування методики виховання казкою Л.Б.Фесюкової.Творчі методи роботи з казкою Л.Б. Фесюкової дозволяють більш широко та різнопланово використовувати улюблені дітьми тексти.

Методи роботи з казкою:

- знайомі герої в нових обставинах;

- колаж з казок;

- казка від лічилки;

- рятувальні ситуації в казках;

- казки про фантастичні країни;

- від точок та казок та інші.

Цікава і доступна розроблена Л. Фесюковою універсальна схема роботи з казкою:

Назва казки

Моральний урок.

Виховання добрих почуттів.

Мовленнєва зарядка.

Розвиток мислення та уяви.

Казка і математика.

Казка і екологія.

Казка розвиває руки.

Сама методика унікальна, але вона розрахована на старший дошкільний вік. Тому доцільно адаптувати її для застосування у роботі з дітьми молодшого дошкільного віку. Так у «мовленнєвій зарядці» не завжди можливо підібрати прислів’я, зрозуміле за змістом малюкам, тому можна пропонувати дітям звуконаслідування, чистомовки, потішки, забавлянки. В пунктах «Казка і математика», «Казка і екологія» слід активізувати перший життєвий досвід малят, підвести до нових маленьких відкриттів. Щоб підвести дітей до творчої роботи з казкою (зміна одного казкового героя іншим, придумування іншого кінця чи варіанта казки) доцільним є такий метод, як розігрування казки за допомогою замінників.

Використовувати даний метод слід у послідовності:

1. Ознайомлення з казкою і замінниками.

2. Дорослий читає казку, а дитина розігрує її. (Ось до рукавички підходить лисичка (оранжевий кружок), запитує: «Хто, хто в рукавичці живе?» Їй відповідають мишка, жабка, зайчик (дитина щоразу піднімає відповідний кружок).

3. «Загадування» уривків із казки. Дорослий за допомогою замінників розігрує якусь сценку із казки, а дитина повинна відгадати її і розповісти.

4. Показ дитиною уривка з казки з одночасним розповіданням його.

5. Допридумування нових варіантів чи епізодів казки за допомогою введення нових замінників.

Для розвитку уяви дітей, уміння використовувати свій, поки що невеликий життєвий досвід, корисним є застосування ігор з пальчиками, психогімнастики, інсценування та драматизацію, вправи з

емпатії. Допомагають у цьому спеціально розроблені ігри:

«Який? Яка? Яке?», «Що буває?..» (солодким, гострим, дерев’яним, м’яким, гірким, мокрим і т.д.) «Порівняння», «Що спочатку, що потім?», «Коли це буває?», «Порівняй за величиною?», «Впізнай казкового героя»,

«Склади казку», «Хто сховався в рукавичці?»

Педагогу необхідно схвалювати будь-які творчі спроби дітей, намагаючись не допустити негативної оцінки з боку дітей чи дорослих.

Казка – це «багатошаровий пиріг». Кожний шар має свій сенс. У будь-якому віці можна знайти відповідь на запитання, що хвилює в цей час; поглянути на казку з іншої сторони, розглянути її під іншим кутом зору. Наприклад, робота з казкою «Колобок». Крім розігрування її сюжету з предметами замінниками можна паралельно знайомити дітей з казкою «Коржик» в обробці Олени Пчілки. Вже саме те, що лисиця не з’їла коржика, для дитини приголомшлива новина.

Для дітей середнього дошкільного віку можна запропонувати замінити у грі-драматизації Колобка на капустину, разом з дітьми придумати пісеньку:

Капустина я зелена,
Сто одежин маю.
Від усіх, кого зустріну,
Швидко я тікаю.

Першого разу діти можуть діяли за шаблоном, в точності повторюючи сюжет казки «Колобок». Педагог пропонує дітям поміркувати, чи смакуватиме капустина лисичці, хто із тварин найнебезпечніший для капусти, діти лисичку та зайчика можуть поміняти місцями (чергою зустрічі), а згодом ввести нового персонажа – козу.

У старшій групі педагогу доцільно звернути увагу дітей, що так безтурботно котитися міг колобок тільки за сухої сонячної погоди.

- А що було б, якщо пішов би дощ?

Спонукаючи дітей до творчого пошуку, можна змінити кінцівку казки: Колобок став розумним, не сів лисичці на язичок, а втік, покотився далі.

Куди він покотився? Що з ним трапилося далі? - Може він опинився у іншій казці або на іншій планеті?

Рідко яка дитина без попередньої підготовки зможе придумати щось цікаве. Але перш, ніж дати дітям саме таке творче завдання, вихователю слід пограти з ними в розвиваючі ігри «Плутанина», «Фантазери». Під час гри «Плутанина» діти вчаться одного з прийомів створення фантастичних образів – це склеювання об’єктів. Наприклад, що вийде, якщо прикласти верх зображення лісовика, а низ – Баби Яги. Спонукаючи до творчості можна , запропонувати придумати цьому фантастичному герою характер. Що любить робити? Що в ньому є гарного чи поганого? Що б він нам розповів? Що б ти сказав на його місці? У молодшій та середній групах з цією ж метою доцільно використати настільну гру «Казковий зоопарк», де з розрізаних навпіл картинок можна скласти зображення і реальних тварин, і фантастичних. Наприклад, взяти верхню частину зображення свині, а низ – жаби. Як назвати таку тварину? (Жабкопорося, жабкосвинка, хрюшкожаб). Де вона живе? Що їсть? Що вміє робити? З ким дружить?

У грі «Фантазери» діти вчаться придумувати казку про персонажів казок, здавалося б, не поєднаних один з одним, ось тут і розвиваються цікавість та гнучкість думки і вміння приймати нестандартні рішення.

У старшій групі вихователю можна використати такі методи, як складання казок за схемами, а згодом запис дітьми казок за допомогою піктограм. Спочатку вихователь пояснює дітям, що будь-який предмет, подію можна зобразити схематично, що люди часто користуються знаками-символами, наприклад, дорожні знаки, умовні зображення на мапах – географічних картах. Педагог пропонує схематично зобразити дерево, дощ, дівчинку та інше, знайомить із своїми варіантами схематичних зображень.

За схемами пропонує відгадати і розповісти казку. Наприклад, «Курочка Ряба», «Ріпка».

Після того, як діти освоять розповідання за схемами, схему знайомої казки можна дещо змінити: переставити символи, внести новий символ (а значить і новий персонаж казки); уявити як змінилися події в казці, наділити нового персонажа казки певними рисами. Використовує і такі завдання, як написання листа своєму улюбленому герою за допомогою піктограм, висловити в ньому свої побажання; записати знайому казку за допомогою символів або придумати свою казку і записати її схематично.

З метою формування таких моральних якостей, як чуйність і доброзичливість, милосердя і співчуття доцільними для використання є методи, запропоновані О.Рибцун. Ось деякі з них.

1) Погляд в минуле чи майбутнє персонажів: уявити, що було раніше з тим, а чи з тим із них і що могло відбутися далі. (Скажімо розповісти як зміниться характер Кози Дерези після того, як її виженуть із Зайчикової хатки; як і де жили кожен із звірів до того, як знайшли дідову рукавичку; як усе складеться для Колобка, коли він повернеться до діда й баби).

2) Розповідаючи дітям казку, педагог пропонує їм самим зарадити головному героєві у його пригоді, не залучаючи до цього інших персонажів. Подібний аналіз проводить спочатку на матеріалі вже знайомих дітям казок і лише згодом підводить до розв’язання проблемних ситуацій у нових. Наприклад: як зайцеві із казки «Зайчикові хатка» можна було б і без сторонньої допомоги вигнати лисицю із своєї оселі? (Забити в ній вікна та двері, а Лисиця, коли зголодніє, сама почне проситися, щоб її випустили. Або ж уночі влаштувати гармидер біля хатки, закричати «Мисливці йдуть!», і Лисиця, яка боїться мисливців, сама втече). Як би Колобок заховався від голодних звірів ? (він би міг обмазатися медом і покачатися по соснових голках, той став би схожим на їжачка).

3) Педагог пропонує дітям уявити себе кимось із тих, хто діє у казці, й розповісти, що він відчув би, як сприйняв би конкретну подію, залежно від того, чиїми очима зараз «дивиться» на неї. А як поставився б до подібної ситуації інший казковий герой? Адже сприйняття добра і зла у різних персонажів неоднакове. Баба Яга чи Змій напевно вбачають у добрих вчинках зло щодо себе; дідова ж дочка сприймає їх, як надання допомоги ближньому і як радісну подію. Тобто сам характер сприйняття вчинків залежить від ціннісних орієнтацій та морально-етичних уявлень кожного персонажа казки.

Коли мова іде про позитивного героя, який не зовсім гарно виглядає зовні, чи має певні фізичні вади (наприклад, Кривенька Качечка, Попелюшка), а негативний, навпаки має ошатний привабливий вигляд, педагог пропонує дітям ігри за змістом казок, ігри із залученням казкових персонажів, ігри-бесіди, які допомагають перевірити дітей, чи розуміють вони зовнішню та внутрішню красу людини. Змінити погляд дитини на непривабливий зовнішній вигляд позитивного персонажа допоможе звертання цього героя до неї за допомогою чи порадою. Зазвичай діти пропонують йому випрати одяг, зачесатися, виготовити прикраси з природного матеріалу, і, навіть самі згодні взяти участь у цьому. Не менш охоче вони долучаються і до перевиховання негативних персонажів, навчають їх самостійності, допомагають оволодіти різними позитивними навичками.

Діти охоче граються у ігри «Хто у світі найтихіший?», «Хто у світі найдобріший?», «Чудодійні слова», «Коли б я міг», «Навпаки" та ін.

Таким чином, словесно-емоційна наука казки цілком невимушено підводить дитину до висновків: чому слід поводитись добре, чому лише гарні вчинки дають справжню втіху.

У роботі з казкою доцільним є застосування таких т прийомів:

аналіз казок, розповідання казок, переписування казок, постановка казок за допомогою ляльок, складання казок, залучення вихованців до малювання за мотивами казки, обговорення поведінки та мотивів дій персонажа, програвання епізодів казки. Щоб казка стала моделлю поведінки можна використати казку як притчу. Коли розпитують дитину про казку та її персонажів відбувається закріплення ефекту казки.

Щоб казка мала виховний вплив на дитину педагогу слід дотримується такої послідовності:

1.Обирає героя, близького дитині за віком, статтю, характером.

2.Описує життя героя у казковій країні так, щоб дитина знайшла схожість зі своїм життям.

3.Вводить героя в проблемну ситуацію, відповідну до реальної, яку переживає дитина.

4.Пошук героєм шляхів розв’язання проблеми супроводжує коментарями, показом ситуації з різних точок зору.

5.Робить висновок, залучаючи до цього дитину.

Для інтелектуально-мовленнєвого розвитку дошкільників доцільним є використання коректурних таблиць Н.Гавриш. Використання коректурних таблиць дає змогу педагогу здійснювати ефективну цілеспрямовану роботу з розвитку дітей, спираючи на їхню природну зацікавленість, пізнавальні та ігрові мотиви. Ігри та вправи з використанням коректурних таблиць сприяють розвитку фантазії, активізації мовлення, логічного мислення, вправляє дітей у встановленні причинно-наслідкових зв’язків, утворенні сюжетної лінії на основі опорних слів.

Необхідною умовою повноцінного творчого розвитку дошкільників є співпраця з батьками вихованців. Вихователю слід залучати і батьків до роботи з казкою. Вони можуть знайомити дітей із запропонованими вихователем казками, допомагають добирати матеріали для виконання спільних проектів (газет, книжечок, набірних полотен). З батьками педагог проводить батьківські збори на тему «Казка вчить, як на світі жити», консультації «Виховні та розвивальні можливості казки», «Як заохочувати дітей до творчості», «Що читати дітям?»

Робота з казкою допомагає виховати у дитини чуйність і доброзичливість, милосердя і співчуття, вчить виявляти невластиві ознаки предметів та явищ, приймати нестандартні рішення, розвиває творчість.

Використання дидактичних ігор.

У дошкільній педагогіці дидактичні ігри та вправи з давніх-давен вважались основним засобом сенсорного виховання. На них майже повністю покладається завдання формування сенсорного розвитку дитини: знайомство з формою, розміром, кольором, простором, звуком.

На сучасному етапі, коли на основі принципів дидактики дошкільної педагогіки розробляється нова система сенсорного виховання, роль дидактичних ігор та вправ істотно змінюється. Дидактичні ігри, як своєрідний спосіб навчання відповідальна особливостям дитини, включається в усі системи дошкільного виховання.

У перші три роки життя дитини активно розвиваються його органи чуття. При цьому головною умовою повноцінного розвитку дітей раннього віку є розвиток сенсорики.

Ігри на розвиток сенсорики спрямовані на формування комплексного і гармонійного світосприйняття, а також служать першою сходинкою до придбання чуттєвого досвіду і пізнання світу.

Рівень сенсорного розвитку дитини надає безпосередній вплив на його естетичне, розумове і фізичне виховання. При цьому під сенсорним розвитком розуміється те, наскільки повно і абсолютно маленький чоловічок бачить, чує і відчуває навколишній світ.

Сенсорне виховання - це система педагогічних впливів, спрямованих на формування способів чуттєвого пізнання і вдосконалення відчуттів і сприймань.

Сенсорний розвиток дитини - це розвиток її відчуттів і сприймань, формування уявлень про зовнішні властивості предметів: її форму, колір, розмір, положення у просторі тощо.

Кожен сенсорний еталон має своє словесне позначення: еталонами кольору виступають сім кольорів спектра та їх відтінки; еталонами форми - геометричні фігури; величини - метрична система мір та інші.

Засвоєння сенсорних еталонів не обмежується дошкільним віком, це досить складний і тривалий процес. Він становить фундамент її розумового розвитку. Чуттєве пізнання має виключне важливе значення у дошкільному дитинстві, яке є найбільш сприятливим періодом формування і вдосконалення діяльності органів чуття, нагромадження уявлень про оточуючий світ.

Значення сенсорного розвитку дітей раннього віку виражається в наступному:

·         воно являє собою базу для інтелектуального розвитку дитини;

·         структурує і впорядковує дитячі враження від спілкування із зовнішнім світом;

·         стимулює розвиток спостережливості та уваги;

·         робить позитивний вплив на естетику дитини;

·         стає базою для розвитку фантазії та уяви;

·         готує малюка до взаємодії з реальним світом;

·         дає можливість навчитися новим методам предметно-пізнавальної діяльності;

·         формує сенсорні еталони;

·         дозволяє розширити словниковий запас;

·         робить вплив на рівень розвитку слухової, зорової, образної, моторної пам'яті.

Головні завдання сенсорного виховання:

·         формування у дітей системи перцептивних дій;

·         системи сенсорних еталонів;

·         уміння самостійно їх застосовувати у власній діяльності.

Сенсорне виховання має важливе значення для всебічного розвитку дитини. О. Усова відзначала, що 9/10 всього розумового багажу дітей дошкільного віку складають результати діяльності органів чуття. Видатні педагоги Ф. Фребель, М. Монтессорі, О. Декролі, К. Ушинський, Є. Тихеєва, С. Русова відзначали його, як одну з основних сторін дошкільного виховання.

Аналіз наявної педагогічної літератури дозволяє припусти­ти, що дидактичні ігри є найбільш оптимальним засобом форму­вання сенсорної компетентності дітей раннього та молодшого до­шкільного віку.

Вони особливі тим, що створюються дорослими й пропонуються дітям, наповнені конкретним змістом і супроводжуються певними правилами.

Це — навчальні ігри. Педагоги широко послуговуються ними, як засобом виховання та навчання для розширення уявлень дошкільнят, закріплення набутих знань і формування вміння використовувати їх на практиці, для полегшення та пожвавлення процесу навчання. Адже, коли розумове завдання розв’язується в ході доступної для дітей діяльності, яка зберігає ознаки гри - це дарує малим велику радість.
Завдання, які вирішують за допомогою таких ігор та вправ, повинні бути тісно пов’язані з тими сенсорно-пізнавальними про­цесами, що здійснюються на заняттях, у праці, у дитячих іграх, у побуті. Разом із цим дидактична гра не повинна, по можливості, повторювати дії з реальними предметами в іграх, у повсякденному житті, на заняттях.

Завдання дидактичних ігор:

·         упорядкуван­ня,

·         узагальнення,

·         групування,

·         уточнення уявлень,

·         диференціа­ція та засвоєння назв форм, кольорів, величин, просторових від­ношень, звуків.

Сенсорні дидактичні ігри (як і інші дидактичні ігри) включа­ють у себе, з одного боку, вікові, моральні мотиви, а з іншого — принцип добровільності, право самостійного вибору, самовира­ження. У повсякденному житті дитина теж сприймає різноманіт­ність кольорів — це й улюблені іграшки, й оточуючі предмети. Ба­чить вона й витвори мистецтва — картини, скульптури, чує музи­ку, але якщо засвоєння цих знань відбувається стихійно, без ке­рівництва дорослих, воно часто стає поверховим.

Саме тут і приходить на допомогу сенсорне виховання — по­слідовне, планомірне ознайомлення дітей із сенсорною культурою людства.

Функції сенсорних дидактичних ігор і вправ:

·         навчальна, спрямована на організацію та подальше вдоско­налення досвіду дітей, а також формування в них узагальнених уявлень та засобів дій;

·         розширення практики використання еталонів;

·         контролю за станом сенсорного розвитку дітей.

Дидактичні ігри можна використовувати:

·         як частину заняття;

·         як самостійну форму організованого навчання дітей;

·         у повсякденному житті.

Оскільки навчання дошкільнят має бути ігровим, то основне місце в ньому належить дидактичній грі, яка вчить дитину легко, швидко і цікаво.
Організація і керівництво дидактичними іграми передбачають роботу вихователя щодо підготовки до гри, проведення її, аналізу гри та її результатів.

Готуючись до проведення дидактичної гри, вихователь повинен:

·         підібрати її відповідно до програмних вимог виховання і навчання дітей певної вікової групи;

·         визначити оптимальний час її проведення;

·         підготувати необхідний дидактичний матеріал;

·         вивчити й осмислити гру;

·         продумати методи і прийоми керівництва нею;

·         збагатити дітей знаннями й уявленнями, необхідними для розв’язання ігрового завдання.

Ознайомленню дітей зі змістом дидактичної гри сприяють демонстрування предметів, картинок, короткі бесіди, під час яких уточнюються їхні знання й уявлення. Розкриваючи хід і правила гри, вихователь повинен налаштувати дітей на дотримання її правил, спільно з ними з’ясувати найраціональніші засоби досягнення передбачуваного результату. Безпосередня його участь залежить від віку, рівня підготовки дітей, складності дидактичного завдання, ігрових правил. Головне при цьому для педагога — спрямувати дії гравців порадою, запитанням, нагадуванням.
Вихователю найчастіше доводиться пояснювати ігрові правила, показувати засоби дій дітям раннього і молодшого дошкільного віку. У повторних іграх він контролює виконання правил кожною дитиною. Із засвоєнням змісту і правил гри дошкільнята починають діяти самостійно, а педагог спостерігає і втручається лише для подолання труднощів, які можуть виникнути.

більш уважного ставлення до аналізу ігор за ха­рактером ігрових дій.

Відповідно до характеру ігрових дій

дидактичні ігри поділяють на:

·         Ігри-доручення.

Ґрунтуються на інтересі дітей до дій з іграшками і предметами: підбирати, складати, роз’єднувати, з’єднувати, нанизувати тощо.

«Допоможи метели­кові», «Добери пред­мети одного кольору», «Допоможи півнико­ві», «Одягни ляльку», «Прикрась ляльці плаття»

·         Ігри з хованням та пошуком.

х особливістю є несподівана поява і зникнення предметів.

«Який предмет за­йвий?», «Що дзве­нить?», «Добери коле­са до машин», «Зна­йди таку саму стріч­ку», «Знайди таку са­му іграшку

·         Ігри з загадуванням та відгадуванням.

Вибудовуються вони на з’ясуванні невідомого:

«Впізнай», «Відгадай», «Що змінилось?», «Що тут?»

·         Сюжетно-рольові дидактичні ігри.

Ігрові дії, передбачені у них, полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, у виконанні ролей (покупця, продавця, вовка, гусей та ін.). «Урятуй метеликів», «Виросла ялинка»

·         Ігри змагання.

Базуються на бажанні дітей швидше досягти ігрового результату, перемогти. «Хто перший збере пірамідку?» та інші.

Функціонально всі види дидактичних ігор зорієнтовані на те, щоб навчати і розвивати дітей через ігровий задум. Ця їх автодидактична властивість зумовлює особливості роботи педагога щодо використання ігрових прийомів у розвитку дитини.

формування реалістичних уявлень про навколишній світ

знайомлення із сенсорними еталонами

розвиток ейдетичних відчуттів

розвиток пізнавальних здібностей дитини

розвиток усіх аналізаторів

адаптація дитини до навколишнього світу

розвиток спостережливості та позитивного сприйняття

формування уявлень про зв'язок, відношення між

предметами та явищами

При організації сенсорних ігор слід дотримуватись правил:

·         створення позитивної атмосфери;

·         використання зацікавлюючого моменту;

·         розміщення дорослого на рівні та навпроти дитини;

·         здійснення дзеркального показу;

·         підготовка пальчиків до виконання завдання

(масаж, самомасаж, пальчикові ігри);

·         здійснення показу та пояснення з одночасним виконанням

«дорослий – дитина»;

·         стимулювання, заохочення, похвала.

Слід пам’ятати!

·         Не організовувати гру перед сном, чи прийомом їжі, якщо малюк вередує, чи знаходиться в збудженому стані.

·         Під час самостійних дій, маніпуляцій з дрібними предметами діти мають постійно перебувати під наглядом дорослого.

Етапи проведення сенсорної гри

1.    Демонстрація дитині матеріалів до гри (кільця, кружечки, кубики,

стрічки…), можливість їх роздивитись, обстежити, погратись.

2.    Виконання завдання дорослим з чітким поясненням.

3.    Пропозиція виконати певне завдання малюкові (відкрити відерце, нанизати на стержень кільця…).

4.    Допомога дорослого м’якими рухами, направлення руки дитини, якщо малюкові важко впоратись з завданням.

5.    Виконання завдання дорослого разом з дитиною.

6.    Багаторазове самостійне повторення дії малюком.

7.    Нова сенсорна гра планується і проводиться три дні підряд, а потім може використовуватись ще декілька разів протягом місяця.

8.    Дидактичні ігри та вправи для дітей проводяться послідовно, систематично. Важливо тільки перемежовувати завдання, що передбачають роботу з різними властивостями предметів.

Дидактичні ігри розвивають сенсорні здібності дітей. Процеси відчуття й сприйняття лежать в основі пізнання дитиною довкілля. Ознайомлення дошкільнят зі схожим кольором, формою, величиною предмета дозволяє створити систему дидактичних ігор й вправ по сенсорному вихованню, вкладених у вдосконалення сприйняття дитиною характерних ознак предметів. Вони також розвивають мову дітей: поповнюється і активізується словник, формується правильність звуковимови, розвивається зв'язнемовлення, вміння правильно висловлювати свої погляди.

Таким чином, можна зробити висновок, що дидактичні ігри та вправи — це значна невід’ємна частина сенсорного виховання, яку можна використовувати як впливовий чинник розвитку осо­бистості.

А також у загальній системі сенсорного виховання в дитячому садку дидактичні ігри вирішують навчальні завдання: крім того, вони - хороша школа використання дітьми отриманого сенсорного досвіду, уявлень і знань, і нарешті, виконують функцію контролю за ходом сенсорного виховання.

.

Список використаної літератури:

1.    Виховання сенсорної культури дитини від народження до 6 років. /Посібник для вихователя дитячого садка /.За редакцією Л. А. Венгера. - М.: Просвещение, 1988

2.    Дидактические игры в детском саду. Бондаренко А. К. — М., 1991.

3.    Дидактические игры и упражнения по сенсорному воспитанию дошкольников. Под ред. Л. А. Венгера. — М., 1978.

4.    Дидактичні ігри: організація та керівництво. Бурова В. Дошкільне виховання. – 2002. – №7. – С.12-14.

5.    Дидактичні ігри і заняття з дітьми раннього віку / За редакцією С. Л. Новосьолова. - М.: Просвещение, 1985.

6.    Дидактичні ігри в дитячому садку. Сорокіна А.І. Посібник для вихователя дитячого садка. - М.: Просвещение, 1982. - 96с.

7.    Ознайомлення дітей раннього віку з сенсорними еталонами. Олійник Л. Дошкільне виховання. – 1996. – №6. – С.18-19.

8.    Розвиток сприйняття в дітей. Форма, кольор, звук., Башаєва Г.В. -Ярославль: Академія розвитку, 1997. - 240 с.